Якусь розмову тільки оживи

Якусь розмову тільки оживи, —
Язик-бо необтяжений кістками, —
І плавають у чаші голови
Думки, розбавлені пустими півсловами.
Мов дольки недозрілого плода...
Шумує вариво, лунає хлюпотіння...
Неначе поміж пальцями вода,
Зміст утікає мимо розуміння.

Замовк, нарешті... Кінчився терпець.
Зігнулась шия, тягарем повіки...
Уже думки неначе холодець —
Драглисто й в’язко залягли навіки.