Мене блакить безкрая оживила

Мене блакить безкрая оживила,
Дала любов до слова і до діла
І мрію, що у далині видніла.

І ось у неба помочі прошу,
Учусь шукати між прикрас красу,
А віднаходжу — то до всіх несу.

Але такі підступні всі невдачі...
Та сумніви гоню — їх ждуть ледачі,
І проганяю геть страхи незрячі.

Як діаманти — лиш блискучі скельця,
Я їх відношу у майстерню серця —
Палити доведеться.

Алмаз шліфую, щоби оживити.
Вмираю сам у прагненні творити —
І ось вже маю зорі або квіти.

Але де ж ти, моя велика мріє?
Вона до мене підійти не сміє
І далі десь у далині видніє...

Хто ж тебе, мріє, досягти зуміє?