У світі полюбляють так обман

У світі полюбляють так обман.
Обманюють усіх, самих себе найбільше.
Але обман не залікує ран
Душі стражденній — їй-бо тільки гірше.

Болить їй, як болить, бо розуміє все,
Бо бачить все і мусить все терпіти.
А той самообман негайно піднесе
Ще чашу відчаю — і будеш пити.

Він зараз тішить плоть і шепотить слова,
Що повні лестощів і тішать марнославство.
За ним сміється смерть, вона для тих жива,
Хто ще не зрозумів: обман — це рабство.

Нехай я збагатів, нехай живу, мов пан,
Посаду маю чи велику славу —
Це все конечне, і тому обман,
А значить зло — і знищиться поправу.

Прийде той день — і в немочі тяжкій
Торкнуться стопи до порога смерті.
І буде зойк розпачливо-сумний,
Бо бідний-бідний і так страшно вмерти.

Бо все пройшло, неначе й не було,
Минуло все, як в маренні здалося.
Нажитого не візьмеш — іншим все воно,
А вічного — того не набулося.