Брате Петре, мій добрий наставнику

Брате Петре, мій добрий наставнику,
Богу вдячний, що маю ласку таку —
Вашу дружбу і ваше слово,
Вашу мудру і щиру мову.

З вами ми про все говорили:
І про велич Господньої сили,
Й про любов Христову безмежну,
І про віру в Нього належну.

Так, прийняв Він за нас страждання
На спасіння нам, на покаяння.
Ми не раз раділи, як діти,
Що Бог дав нам це все зрозуміти.

Говорили ми з вами про вірші —
Про поезії гарні й про гірші.
Ви ділились зі мною своїми,
Я ж свої вам озвучував рими.

Нас тривожили справи життєві
І проблеми хронічні й миттєві,
І страждання глибокі, пекучі,
І стосунки розбиті, болючі.

Мали мову про муки любовні,
Ще юначі — палкі й безумовні.
Про дитячість в стосунках й про зрілість,
І про справжню любов і про хтивість.

І про серце непевне жіноче —
Геть про все, про що душа хоче.
Як уміли, як собі знали
Щиро душі свої виливали.

Я вам дякую, брате Петре,
Що у вас серце добре, не вперте.
Що ви в ньому мене вміщали,
Що сварили мене та втішали.

А усі підбадьорення ваші —
Як вино із небесної чаші.
У мені з’являлася сила
Й виростали надії крила.

Щира вдячність моя, добрий друже,
Вам за серце палке, небайдуже.
І Господь його добре знає.
Хай Він рясно вас благословляє!